«Чорна сповідь моєї Вкраїни»
  • Нед, 11/24/2013 - 22:20

23 листопада 2013р. учні Школи гармонійного розвитку взяли участь у вшануванні пам’яті жертв голодоморів в Україні «Чорна сповідь моєї Вкраїни», яке відбулось у Ковельській центральній районній бібліотеці.

80 літ тому писалася найчорніша сторінка в нашій історії. Жахлива смерть прийшла багатими щедрими українськими нивами майже в кожну селянську хату. Морок охопив завжди квітучу землю, мор винищував українську націю за приписами кремлівських душогубів, які на крові безневинних людей будували своє «світле майбутнє».

Навіть через стільки літ боляче ступати стежками трагедії рідного народу. Та запалімо свічу на спомин наших великомучеників і знайдімо в собі силу хоч подумки пройти їх хресною дорогою. Нехай гірка правда сколихне наші серця.

Великий Голодомор – трагедія вселенського масштабу, що за своїми наслідками не має собі рівних. На нашій землі загинуло близько 10 мільйонів людей – ціла європейська держава. Це – свідомо спланований, нечуваний в історії злочин – убивство голодом, прихована форма війни проти народу, геноцид української нації.

 

Чому саме Україну розіпнули на голодному хресті? Це була помста більшовицьких окупантів за український націоналізм, за вірність своїй мові, прадавнім культурним традиціям, за спротив радянській владі, за постійні селянські повстання у 20-х роках, за вперте небажання коритися, перетворюватись на рабів.

Пам’ятаємо про ті роки, як про великий злочин, трагедію, розплату за помилки, які застерігають нас: втративши мову, традиції, український дух, національну самобутність, ми можемо перетворитись на неоколонію, якою були три останні сотні років.

Відродження України можливе тільки тоді, коли народ поверне свою історичну пам'ять. Хай простять нам наше безпам'ятство всі загублені голодом душі. Хай наш останній дарунок – пломінь свічі і тиха молитва - зігріє їх у Царстві блаженства і вічного світла.

  Ніч огорнула мою Україну.

В небі високо засяяли зорі.

Чому ж до зірок я думкою лину,

Схиляючи голову в тихій покорі?

Може ті зорі – то очі людей,

Які відлетіли в голодні часи,

А серед них було стільки дітей...

Їм не бачити більше земної краси,

Ніколи вже їм не пізнати кохання,

Не пройтися замріяним лісом чи полем.

Голод знищив життя й сподівання.

Збережи, Боже, рід наш, повернись до нас, доле!

Раптом туга стискає душу мою.

Свічку поставлю в вікні, запалю,

Прошепчу я тихенько молитву свою,

Тих голодних, тридцятих, я гріх замолю.

Хай світло від свічки у небо летить,

Хоча б одну душу зігріє в цю мить,

Щоб душа ця загублена спокій знайшла

І у вічність до Бога вона відійшла.

Перед присутніми виступили: заступник голови районної радиГалина Коляда, заступник голови районної державної адміністрації Андрій Мигуля, викладач Школи гармонійного розвитку, настоятель Свято-Миколаївського храму с. Колодяжне протоієрей Іван Оринчак. У своєму слові священик наголосив, що варто пам’ятати про бідного, недужого, голодного, бо цьому навчає Слово Боже. Господь учить пробачати найтяжчі кривди. Але забувати їх не слід.

Хвилиною скорботи присутні вшанували пам’ять мільйонів українських великомучеників.

 

По закінченні заходу присутні взяли участь у поминальній панахиді біля Хреста пам’яті жертв більшовицького терору та загальноукраїнській акції «Запали свічку».

 


Схожі матеріали